?

Log in

No account? Create an account
И ведь что интересно: (у некоторых) их прошлое - это единственное, что имеет шанс на будущее. В то время, как другим, живущим в настоящем, остается только рассматривать сны и картинки на снегу. А все потому, что не страдают они от одиночества ни на диком западе, ни на далеком севере. Вот такой он загадочный зверь - хронотоп
Оригинал взят у drugoi в Закон подлецов: что дальше?

Фотография: drugoi

19.12.2012, Россия | Ну вот, закон, который в Думе называли именем трагически погибшего Димы Яковлева, а в интернете законом подлецов — принят во втором чтении 401 голосом «за» при четырех «против».

Это еще не конец истории, а только её продолжение. Меня поразил один момент во всем этом. Дима Яковлев погиб 8 июля 2008 г. С той даты прошло четыре года и Россия в июле 2012 официально ратифицировала Соглашение между РФ и США о сотрудничестве в области усыновления (удочерения) детей. Подробный документ, в котором детально описывается процесс усыновления. Соглашение ратифицировано Думой, Советом Федерации и президентом Путиным. Это серьезный международный документ, который прорабатывался больше года.

Проходят несколько месяцев и картина разительно меняется — в Думе принимается запрет на усыновление. Что случилось? Говорят, проблемы: наших детей вывозят, мучают, убивают. Но, послушайте, а полгода назад, в июле 2012 г, когда вы подписывали соглашение с американцами, ситуация была иной? Видимо, дело-то не в Диме Яковлеве и усыновленных российских детях, а в том, что вам американцы Актом Магнитского хвост прищемили.

Тогда зачем вся эта слюнявая истерика, что миллионы наших детей мечтают жить в детских домах? Что ж вы нам тут цирк с конями Жириновского устраиваете, детишек с ДЦП используете в своих играх, сволочи. Скажите прямо: мы, как Басаев, прикрылись этими девятью малышами-инвалидами, потому что хотим отомстить за наших жуликов и бандитов, которым закрыли дорогу в США. Все ведь всё понимают, не дураки.


It's coming



Н
ужно еще найти День Святого Капибары

неформат

потому что однажды я ее видела в "Лебедином озере"
Originally posted by drugoi at неформат

О друзьях

Мне как-то очень повезло с друзьями: они есть и остались, несмотря на расстояние, на разницу во времени,  взглядах на смысл жизни и разное понимание гендерных ролей (Антон! :)) Говорят, что отношения не выдерживают испытание расстоянием. Дружба, как оказывается, выдерживает. Она выдерживает неурочные звонки в любой географической широте и долготе. Она позволяет носится по Центральному парку или петь песни в непроходимую огаевскую ночь (Юля!). С ней можно выпить невероятное количество улонга, смотря на вечерний Киев (Лару!). С ней веселее собирать опавшие листья в осеннем Каменце (По!). С друзьями можно не бояться быть смешной  (простите за банальность). С ними получается быть собой. Чего не позволяют – как правило – рамки других отношений.

И так случилось, что 16 и 17 июня два замечательных человека и настоящих друга празднуют свои дни рождения. Я им очень благодарна, что они соглашаются быть моими друзьями. Без них – как бы пафосно это не звучало – жизнь была бы мрачнее и тяжелее. Это невероятной силы люди, к которым всегда прислушиваешься, и которых, как правило, недостаточно благодаришь (простите!). С ними говоришь ночь напролет, сойдя с самолета. Им первым звонишь-пишешь, когда чему-то рада, или когда you are utterly f..ed up (excuse my French). Мне бы очень хотелось, чтобы ту свободу, участие, внимание, любовь, которыми они делятся со мной, я всегда могла им возвратить. Очень вас люблю. Спасибо!!! И с Днем Рождения!

Coming out

Originally posted by gas_ton at Coming out
Щось ми всі трохи загнались із низки питань останнім часом. Чому це зачіпає, що мені до того, і ким я є - такі питання до мене виникають не те, щоби часто, але регулярно. Отже, аби не виникало щодо мене подальших питань, всім, хто цікавився би, повідомляю:

По-перше, я - ґей. Якщо ви вважаєте, що ґеї, лесбійки, бісексуалки чи трансґендерки мають бути загнані у те чи інше ґетто, мовчати про своє справжнє "Я", слідувати законам "проти пропаганди гомосексуалізму" і таке подібне, то це - про мене. Я є першою ціллю таких законів. Просто тому, що вони - огидні й несправедливі.

Ще я - жид. Це ми володіємо медіа і заводами України, здружнюємося між собою проти "титульної нації", складаємо змови, плюндруємо (хоча ми ж кажемо, що годуємо) нещасну Умань (і всю Україну), і всі президенти України - або одні з нас, або пов’язані з нами родинними зв’язками.

Ще я - хохол. Я ґоворю по-українскі даже там, где в етом нєт смисла, і настаіваю на странном правє пользоваться своїм язиком. Я утвєрждаю по глупості, что "українєц" - ето часть моєй, соціально сконструїрованной, ідентічності, от которой я нє собіраюсь отказиваться. В общєм, довольно откровєнний жидобандеровєц, продвігающій укроетнофашизм.

Я, безумовно, понаїхав. Жоден з моїх батьків не є корінною киянкою/киянином, та й я, щодо "реєстрації", періодично маю (як і всі) свої приколи. А хтось із моїх предків - мушу сказати - навіть народилися поза межами України. Ми, мігранти - я і мені подібні - відбираємо робочі місця, заносимо екзотичні хвороби, і формуємо мігрантські злочинні угруповання. В мене ще й члени моєї особистої родини...так, там теж є мігранти (міжнародні!), і вони ще мігрантськіші, ніж я - і я їм допомагаю закріпитися в Україні. Коли мої ближні й любі - мігранти, то і я - безумовно, мігрант. Боротьба проти "мігрантів" - це боротьба проти мене і моїх рідних, передовсім.

Я - білінґв, і то - україно/російськомовний. Мене мало переймають маніпулятивні танці з бубнами довкола законопроектів щодо мов для привернення уваги електорату, але я знаю: є український діалект російської, який має розвиватися, за моєї участі, і він є моєю рідною мовою; є українська - і я, як і багато інших, розвиватимуть її, і вона є моєю рідною мовою. Я говоритиму, писатиму і відповідатиму українською - але переходитиму на російську в разі доречності, користуватимуся нею; і не маю причин від неї відмовлятися, бо так само є моя рідна. Тож я, звичайно, манкурт.

Я - Рома. Це я - "брудний циган", який просить милостиню і підзужує "своїх" жінок обдурювати "місцевих" бабусь щодо їхньої пенсії. Це мене, хоч я і живу на цій землі так само, як і ви, називають "циганом", протиставляючи "місцевим", якщо щось пішло кепсько, у повідомленнях ЦГЗ УВС. Це мою халабуду можна спалити на Березняках у Києві у рамках підготовки до Євро-2012, знаючи, що я не писатиму нікуди жодної заяви, бо не вірю - і маю підстави не вірити - ані міліції (яка і спалила), ані прокуратурі (яка це покриває). Мені ліпше забратися на батьківщину, якої в мене немає.

Я - вихідець із Кавказу, і ношу на руці ланцюжок, подарований в його останню ніч в Україні іншим молодим чеченцем, який мав усі шанси загинути - але, ільхамдульАлла, не загинув ні на батьківщині, ні тут. Я - узбек, бо щасливий з кожного послання узбеків, яким міг, хоч трохи, допомогти. Я - сомалієць, бо кожен існує сам по собі у ситуації перманентної громадянської війни; і все, що можна зробити - це домовитися із кимось,чи покластися на когось, найчастіше - без жодних гарантій, і тоді - просто підтримувати у собі просте бажання "вижити", попри все.

Я - людина із обмеженими можливостями. Я на візочку, і я не отримав пандуса, аби в’їхати до УВС і подати заяву про порушення моїх прав - а отже, взагалі не можу навіть поскаржитися ні на що. Я - студент з Африки, і перше слово, яке я вивчив в Україні, було слово "obizyana"; і в разі побиття на вулиці я не піду до міліції, а віддаю перевагу тому, аби відлежатися вдома.

Я - із тих, хто має почуватися упослідженими, але не почуваються ними, зберігаючи людську гідність. Антисемітам я із гордістю підтверджу свої єврейські зв’язки, виміри й зацікавлення; етнофашистам псевдоукраїнського ґатунку - російськомовність і мультикультурність; етнофашистам українофобського ґатунку - українськість; гомофобам - свою "нетрадиційну" (ідіотичний маркер) сексуальну орієнтацію; ісламофобам - зацікавленість і симпатію до Ісламу; сексистам - "мінливу і плаваючу" ґендерну ідентичність. З такою самою легкістю, як в іншому контексті зможу вказати те, що я - етнічний українець, гетеросексуальний, білий, православний християнин.

Але останнє можливе тільки там, де не буде ненависті. Там, де вона буде, я - той/та, кого ненавидять. Маю, мушу бути. І, власне, є. Тим є, і на тому стою.

Такі справи.

Якщо видалося цікавим - поширюйте.

Попытки интерпретации

Упрощенная интерпретация: если бы у автора не было бы таких сложных отношений с лицами противоположного пола, Настасья Филипповна преспокойно бы жила себе на rue du Frere Andre с дочкой по имени Matilde и даже, может быть, стала бы доктором.

Этическая интерпретация: если бы у автора не было бы опять таки сложных отношений с категориями времени, то сцены насилия не были бы истолкованы как "предательство." Потому как "предавая" - в прямом и переносном смысле - Авраам, хоть и нарушал принятые этические нормы, но тем самым становился ближе к истине. 

Интерпретация географическая: если бы у автора не было бы таких сложных отношений с этико-эстетическими категориями, то он, вспоминая "Критику способности суждения," согласился бы с важностью признания островов Карибского моря. И честно бы объявил об этом международному сообществу.

Но у автора были все эти сложности.

"Раскаиваюсь? Нет. Единственная обязанность на земле человека - правда всего существа," - говорил совсем другой автор.

Забужко і футбол

Між іншим у березневому числі «TLS-зі-столу» рецензія на англомовний переклад «Польових досліджень...» Забужко. Рецензет радить усім вболівальникам, які їдуть в Україну на футбол, ознайомитись з романом, щоб зрозуміти непрості стосунки між тілом, статтю, сексом та геополітикою. Слушне зауваження.  Пропоную разом з квитками на матчі роздавати безкоштовні примірники «Досліджень»